ХРОНІЧНИЙ ТАЗОВИЙ БІЛЬ

Хронічний тазовий біль (ХТБ) є складним медико-соціальним явищем, що значно впливає на якість життя пацієнтів та створює істотне навантаження на систему охорони здоров’я. Класифікація МКХ-11 вперше включила хронічний біль («хронічний біль – це біль, який триває або рецидивує довше трьох місяців») та розділила кодування на хронічний первинний біль («хронічний первинний біль є багатофакторним: біологічні, психологічні та соціальні фактори сприяють больовому синдрому») та низку хронічних вторинних больових станів (пов’язаних з раком, післяопераційних, опорно-рухових, вісцеральних, невропатичними та інших).

Незважаючи на прогрес у вивченні хронічного болю, підходи до ведення пацієнтів із ХТБ залишаються фрагментованими, а клінічна практика часто базується на особистому досвіді лікаря, а не на стандартизованих протоколах. Відсутність єдиної термінології, критеріїв діагностики та узгоджених алгоритмів лікування створює ризик непослідовної та неефективної терапії, що призводить до хронізації болю, зниження працездатності та розвитку психоемоційних розладів.

ХТБ охоплює широкий спектр патологій і зачіпає різні спеціальності: урологію, гінекологію, проктологію, неврологію, психіатрію, сексопатологію та інші. Поширеність синдрому серед жінок оцінюється на рівні 14–24%, серед чоловіків — до 8%. Значна кількість випадків пов’язана з коморбідними станами (ендометріоз, синдром подразненого кишечника, міофасціальні дисфункції, депресією та тривогою). Для України проблема ускладнюється військовим контекстом, високою частотою травм, постстресових розладів і психоемоційного навантаження, що збільшує ризик формування стійкого больового синдрому.

Відсутність уніфікованих підходів створює значну варіабельність у лікуванні: від надмірного застосування опіоїдних анальгетиків до недостатньої реалізації мультидисциплінарних методів (психотерапії, фізичної реабілітації, інтервенційної терапії). Бракує адаптованих до національного контексту протоколів, що базуються на доказах та враховують реальні ресурси.